Продав стару покоцану мобілу шо використовував у якості модема для інтернету коли не вдома

http://www.nokia.ua/products/phones/n71

і ЗА ТІ Ж ГРОШІ (таки один в один…) придбав отаке:

Novacom GNS-60PC

Не знаю чи виграв чи програв - але та бандура давно уже задрала: багато місця займає, часом глюкавить, ще одної розетки вимагає для своєї зарядки.
З іншого боку - буде прікол якшо оцей Novacom GNS-60PC матиме слабший радіо-прийом і не ловитиме інтернету там, де я тією бандурою мав хоч якись, але конект:)

Поживемо - побачимо, ще відпишуся як воно…
Але встановлюється і налаштовується - ДУЖЕ легко, під будь-який оператор.

ЗМІСТ

Мирослав ЛАЗАРУК. “БУКОВИНСЬКИЙ ЖУРНАЛ” – У ТРЕТЬОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ

Поезія
Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ
Василь МІСЕВИЧ
Іван СТЕФУРАК

Проза
Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ. Манюня

Освіта і реформа
Мирослав ДАНИЩУК. СТУДЕНТ І ВИКЛАДАЧ – ЄДИНИЙ КОЛЕКТИВ

Політологія
Ігор БУРКУТ. ЧИ ІСНУЄ НА БУКОВИНІ ЗАГРОЗА МІЖЕТНІЧНОГО КОНФЛІКТУ?

Вже вдруге за це літо валяюся з високою температурою, п’ю усілякі порошкові ліки, жую вітамін Ц ну і все таке.

От і думаю: скоро такими темпами вже буду заходити до аптеки шо у мене тут біля хати і з дверей по-свійському замовляти “як завжди”…

Ось, власне, і запитання до громади:

є http://inter.ua/uk/live  звідки хочеться записувати деякі передачі (ВЗАГАЛІ-ТО ХОТІЛОСЯ Б СЬОГОДНІ БІЙ КЛИЧКА ЗАПИСАТИ….) - але як це зробити?

Я так думаю розширення якесь до ФФ може бути.. але вже перепробував кілька - не уміють ті шо пробував.
Мають бути, мабуть, якісь окремі проги які просто грабають відео і зберігають в якомусь форматі. От як sound forge для аудіо, яке записує усе шо б у тебе не грало, ну чи шось подібне.
Воно собі грає, ти натискаєш “рекорд” і воно з того моменту записує. Потім тиснеш “стоп”, обираєш у який формат зберегти, куди зберегти - і вуаля:) отаке шось було би найкраще.

короче якшо хтось знає як то робиться - давайте розказуйте, думаю, багатьом буде цікаво.
ну а якшо оперативно і таки встигну сьогодні Клічка записати - то вопше буде супєр!!!

Запросили тут через твіттер до такої біди… А шо то є таке????
Шо значить “твіттер-бейсд сошіал ґейм”???

Хтось пробував, чув, хоч принципи якісь громада тямить?

Гратися, звісно, не буду - але цікаво шо то за тварюка; шо ж то, думаю, ще придумати можна? Ще й через “твіттер” як я зрозумів…

було темно, дуже темно - аж настільки, шо рука самовільно смикнулася би намацати чи є ще взагалі очі чи вже десь нема. смикнулася - більше, правда, умовно-абстрактно ніж явно; бо, як виявилося, була міцно чимось зафіксована.
а невеличка самодіагностика за кілька секунд встановила, шо зафіксованою є не тільки рука - а й усе решту. принаймні, так здавалося в цих умовах абсолютної відсутності відчуттів…

потім усе почало повертатися - але не зовсім рівномірно і якось дивно; на щастя - без якихось болісних відчуттів: то візуально шось привиджається, то “музіка” якась в голові, то шось таке на смак ніби сільодку з помідорами і згущонкою споживав; а то й взагалі - ніби одночасно і холодно і тепло, та ще й сухо і наждачкою по шкірі.

от аж після усього цього почалися ті самі болісні відчуття - наче брігада гопніків із сусіднього села віддубасили ланцами від вєлісопєда “уараїна”, та ще й додали зверьха пальцями від траків гусінічного трахтора; разом з тим - мільйони мільярдів злобних червоних мурях позалазили в усі-усі дюрки та й, вочевидь змовившись, одночасно почали кусати.

на щастя, хоч збився отой внутрішній годинник - і мужик, бідний, міг лиш сподіватися (якби зберіг можливість шось кумекати) шо той увесь пірформенс тривав не надто довго.

ну а коли і навіть це (а як же ж інакше?) встигло приїстися; коли вже стало абсолютно по барабану шо очі десь порозліталися в різні боки в пошуках кращої долі, шлунок поштрикАв десь поближче до харчів, а кінцівки подалися до кінця світу - от тоді (як і завжди, правда?) воно й перестало кИвати.
взяло собі - та й десь, у свою чергу, подівалося.

за якихось там кілька годин (ага, той годинник таки знову почав фурциклювати) навіть прийшов мужик до тями:) прийшов - тай каже людським голосом:
- і шо це було?
- пОперек, - з набитим ротом (бо якраз активно шось жував) одказав чоловічок. - воно, знаєш, завжди так буває…

- не в курсі чому тут не так аж спекотно? - порушив, нарешті, мовчанку мужик
- а шо? - чоловічок_з_паразолькою виглядав абсолютно так само, як і завжди: і довгий шлях крізь несприятливі умови, здавалося, аж ніяк на нього не повпливав.
- та так… просто в піску грузну, до самого горизонту - бархани; дихати вроді як мало би бути складно, та й не упрів анітрохи. то так має бути?
- а хіба шось може бути таким, яким не має бути насправді?
- не знаю
- от і я не знаю:) а спека - мабуть, ти ніколи в пустелі не був. не був, правда?
- таки не був, - зізнався мужик. - але я чось думав…
- ну так от - ти просто не знаєш якою має бути пустеля. тому вона і не така.
- але ж я знаю шо там спекотно!
- знаєш, але не усвідомлюєш. досвіду емпіричного не маєш. а в піску танеш - бо ходив колись піском.

- таки ходив..
- ну а з іншого боку ти ж тепер також не зовсім такий..
- який такий? - хоча це якось не надто (дивно!) турбувало - так, поцікавився просто
- маю на увазі, шо якби і до об’єктивно справжньої пустелі потрапити - ти б спеку і усе решту сприймав би не так.. ну не так як у своєму минулому житті.

- а-а-а, - прикинувся мужик шо зрозумів бодай шось. - а скорпійони будуть?
- може й будуть, - зрозумів чоловічок_з, шо зайві пояснення таки дійсно є зайвими…
“з такого буде толк, - подумав чомусь про себе чоловічок_з. - далеко піде..”
а в голос додав:
- до речі, ти ж у курсі шо посеред пустель оази бувають?

- скрипить? - за деякий час поцікавився чоловічок_з_паразолькою. ні-ні, не співчутливо, і не байдуже - а просто якось так, по-господарському. так само як могло би звучати “а твоя скільки молока дає?” (про корову тобто)
- та скрипить.. а шо, чути?
- та чути, чого ж не чути. праве?
- праве..
- плече?
- угу
- добре шо не поперек..
- а чо поперек - недобре?
- не знаю, так кажуть, - знизав плечима чоловічок_з, хоча в темноті того знизування видко не було. але чогось мужик був абсолютно упевненим, шо воно мало місце.
“дивно це якось” - подумав він; втім, без жодного подиву.

далі пішли мовчки - лиш чути було як ламаються під черевиками сухі гілки та шуруються гілки об дві хвігурки шо продираються лісовими хащами різної прохідності.
“це ж треба, - думав собі далі мужик, - вже майже дві години йдемо.. дивно” - дивно, бо шось раніше він особливим здороулям не вирізнявся.
та й годинника вроді як не мав - “звідки знаю шо майже дві години? але ж знаю!”

- куди, до речі, йдемо?
- не знаю
- а хто знає?

Буду тут.

Тези надсилав на тематику круглого столу “Жінки, чоловіки та армія в контексті ґендерної рівності”

ХТОСЬ ЩЕ БУДЕ? давайте знати!

***************************
***************************
За підтримки:
Житлове питання рано чи пізно треба вирішувати - тому за проектирование домов забувати аж ніяк не слід.

стажування тривало вже третій тиждень.
а в чому воно полягало - того мужик конкретно так і не затямив: ходив туди-сюди цілий день посеред таких самих як він (більш бувалих одразу видко було - виглядали більш упевнено, як ішли кудись - то з вигляду точно шо знали куди, нашо, і то терміново), і почувався при цьому не надто комфортно.
адміністративна (принаймні, такою вона здавалася судячи з усіх логічних ознак: великий розмір, совєцька архітектура, довжелезні калідори з кабінетами “наліво-направо”, стенди з різною “офіційною” інформацією; а головне - маса людей, шо сновигають туди-сюди, досить офіційно вбраних і с пласкими писками) будівля стояла прямо посеред лісу!
ні десь в райцентрі хоча б, ні в місті якомусь - а от просто таке враження шо взяли, вирубали шмат лісу (чи полонина яка і так була може..), загатили довкола паркан бітонний, а в середині такий собі “адміністративний” комплєкс організували: оця сама будівля, поряд - їдальня з кахветерієм, позаду - гєлікоптерний майданчик, а ще позаду - “общага”.
збоку затусувалися невеличкі охайні котеджики - там, як зрозумів мужик після десь двотижневого спостереження за навколишньою обстановкою, тусувалися оті модніші, “бувалі”.

маленького-з-паразолькою він, до речі, більше так і не бачив: той довів до якоїсь галявини, дістав невеличку коробочку з монохромним моніторчиком, звірив дані з нього та записані в бльокноті - і тоді натис якусь кнопку.
а вже за хвилин десять прилетів гелікоптер - і приземлився прямо перед ними; з нього виштрик середніх років вуйко, привітався за руку з власником-паразольки, перекинувся з ним кількома словами та й жестом позвав мужика за собою. до вертушки тобто.
мужик обернувся як залазив до залізного монстра - а низенького-чоловіка вже й не було десь.
не те шоби було шкода йти не попрощавшись, чи сумно якось - але все-таки встиг вже.. звикнути, чи шо. або, може, просто надії якісь із ним вже пов’язав - така собі прив’язка до когось хто уособлює потенційне світле майбутнє: він знає шо робить, дарма не говорить, не блукає посеред лісу вночі і має власну паразольку.
а тепер шо - невідомість?

рішив піти мужик кудись - і не туди, куди добрі люди посилають, а в політіку. воно і не дивно: грошей багато, машини всякі іноземні службові, а роботи ніякої - знай лиш деколи в телевізорі з’являйся і май прибріхуй потрошки.
та шо ждати? вже наступного дня вирішив скласти ПЛЯНУ стосовно своєї кар’єри.
озброївся олівцем, ножем (ну бо олівець - тупий же ж), аркушем паперу в клітиночку, шматком фанєри (шоби під папір підкладати, бо олівець проштрИкує лиш тай не пише якшо нікуди не уперти) - і в результаті вже за годин 8-9 на шматі старої газети (певна річ шо заготованого папірця не стало на такі ґрандіозні пляни!) прямо поверх чийогось усміхненого зображення з’явилася схема наступного змісту, вигляду і формату: над паларією шановного розташувалася назва (жирними наведеними олівцем друкованими літерами) - “пляна великої політікі”;
на правому (для нього тобто правому, а як дивитися звідси, знаружі - то зліва получається) вусі невідомого героя - літера “1″, а далі (прямо через очі та перенісся) продовження (розшифровка тобто) - “село”. і усе це (тобто “1 село”) було взято в прямокутну рамку (в якій, однак, не знайшлося жодного прямого кута);
в такому ж форматі попід носом опинилося “2 район”, десь на підборідді “3 область”, на рівні краватки - “4 ріспубліка”; в самому низу (фото вже скінчилося) “5 планєта”, а ще нижче від “самого низу” (практично налізаючи на п’ятий пункт ізнизу) - “6 космос”.

взяв мужик несвіжого аркуша, подивився зблизька, подивився трошки май здалеку (десь із рівня витягнутої руки та задертої назад голови) - виглядало, прямо кажучи, так собі.
“ну бо не рощітав”, - цілком справедливо вирішив мужик: перший пункт було напиписано здоровенними кривими літерами, і ще й щедро обведено рамкою, другий-третій ще так-сяк, а решта десь там зіжмакалися внизу і виглядали якимись мізерними чи шо.. при тому шо змісту їм було відведено найвідповідальнішого та найґрандіознішого.
“фішка все одно не в тому, - запевнив себе він. - то ж для внутріннього користування, хто то має бачити?”

та й дійсно - ніхто того не побачив. та й самого мужика, не зайвим буде відмітити, - також ніхто більше на селі й не бачив.

Оце я на Драгобраті на днях:)
На своїх саломонках:)

За підтримки:
От мережевим жителям на замітку - платный хостинг можна собі придивитися.

Це - усі номери Буковинського журналу з 2000 року по нині включно:)
Вони - мої:)

Хто не бачив - не чув - не читав… ну шо ж - просто візьміть якось до рук; якшо це ваш формат - то одразу стане все зрозуміло, як ні - то забудьте:)

Це - також моє:)
Якшо хочете таке саме - можна, в принципі, спробувати пошукати - але це марна трата часу:) особисто бачив сьогодні ще чотири примірники, шо залишилися - і усі вони вже були”зайняті”.

якшо вже серйозно братися за національну безпеку (в районному, звісно, масштабі) - то ніяк не обійтися без обмеження прав і свобод громадян.
куди діватися? мусять терпіти - бо ж інакше, кажуть, вроді як гірше буде. правда, деколи турбота про спокій і безпеку громади до такого доходить - шо не дуже-то й відрізняється від того, від чого вроді як ту ж громаду намагаються усіма силами вберегти…

дооовго вивчали бійці плани-схеми чи не кожної будівлі в районі - шо де розташовано, де треба заходити, шо там знаходиться, а шо в сусідній кімнаті, а чи получиться перескочити через холодільнік, а куди потрапиш якшо з даху по шворці від третього комина заштрикти через вікно передостаннього поверху… ну і ще багато всякого.
навіть іспит відповідний здавали - певна річ, дід митро то краще за усіх здав - сам бо наочні матеріяли виготовляв…
зате “тактіку” найкраще михась засвоїв - бо не зубрив порядок дій для кожного окремо взятого об’єкта, а одразу запримітив кілька закономірностей: так, наприклад, якшо будівля одноповерхова і має два виходи - то порядок дій для усіх буде майже однаковим; ну а різних типів будівель в районі не дуже-то й багато зустрічалося.

ну а де теорія - там недалечко й практика!

тьотя свєта (спеціялість другої категорії якогось-там чергового бюрократичного утворення), як завжди, прийшла на роботу на сорок хвилин пізніше, ніж взагалі-то мала би; але разом з тим - лиш на десять хвилин пізніше за усіх інших.
зібралися баби на робочому місці - і, як то водиться, почали днину з тривалого чаювання - яке, як завжди, перейшло в кавування, а під обід - і в коньякування (пили галімий дешевий напій, шо за якістю був набагато слабшим за місцеву самогоночку, але мав яскраву етикетку на якій чомусь писало “коньяк” - тому, відповідно, був набагато кручє за “фольклор”).
воно було й не дивно: до “кварталу” часу було ще ого-го, а наша державна служба в переважній своїй більшості не займається абсолютно нічим окрім періодичної подачі звітів про свою “діяльність”…

скільки можна ждати???
ну кому не приходила до макітри така простенька і вездесуща мислЯ? от і не кажіть потім шо валерій петрович не такий самий громадянин як усі решта - який прагне зробити небо над нашими потилицями блакитним, безкраїм і, головне, - мирним.

в той час як тєрор десь затаївся і вів перманентну психічно-моральну війну з бійцями антитєрорестичного підрозділу - сіючи посеред хлопців зневіру, відчуття власної бездіяльності; а подекуди і того гірше - німе запитання “нашо це все треба?”, яке ніхто не насмілився перетворити на вербальне - але яке вже цілком явно світилося вже на обличчях усіх, окрім діда митра.
той сидів собі, палив самосад і просто робив шо скажуть.
скажуть десь ночами ходити з рушницею через плече - піде і буде ходити; скажуть сидіти і ждати подальших розпоряджень - буде сидіти і ждати..
чи то він знав шось таке, чого не знали і не розуміли інші, чи то просто характер мав настільки видатний - але тепер ось, наприклад, мусів відкласти убік рушницю і озброїтися ножицями, клеєм “пва”, лінійкою, калькулятором, а також - шкарабайкою кольорових фльомастєрів.

валерій петрович, з одного боку, почав спочатку з подивом і недовірою до своїх відчуттів помічати не таке вже й чітке та негайне виконання своїх наказів - потім же стикнувся з очевидним несерйозним і недбалим ставленням до виконання своїх службових обов’язків бійцями підрозділу;
з іншого ж боку - вже й сам мало-помалу почав піддаватися загальним неконструктивним настроям, а пляшка допомогти толком і не могла - мусів розриватися між бажанням полікувати душу та необхідністю стояти на чолі антитерорестичного руху в реґіоні (шо між собою було, на жаль, абсолютно несумісним).

…. рекомендує неперевершений Чарлі Чаплін:)

це - один із найулюбленіших моїх моментів у його творчості. як на мене - дуже актуальний, і не менш символічний… раджу подумати над цим!

(весь епізод можна подивитися тут)

*****************************
*****************************

За підтримки:

Пропонують організувати свій власний бізнес - реселлинг хостинга. Кому до цього душа лежить - можна зайнятися..
Кому на заробітки? - тут сухая штукатурка єсть, можна прикупити і взяти з собою!
Шось продаєте? Купуєте? Бартер? Хоч як - а объявления г минск стане в нагоді!

“еволюція, - думав собі валерій петрович, - штука странна. і не без юмора. але з іншого боку - то є і не зовсім так, чи то й взагалі зовсім не так…… так! - скомандував він сам собі коли помітив шо думки почали входити в явний конфлікт із прямими службовими обов’язками. - відставити ці провокаційні мислі!”
на підтвердження свого “відставити” рвучко випростався на повний зріст, перевірив патронташ, пасок, і - чи заправлені шнурівки в черевики.
побачив шо все гаразд - і дозволив собі трошки розслабитися.

і все ж еволюція - цікава штука. хоч і странна:)
от тиждень тому організували Службу та антитерорестичного підрозділу, і думали шо всьо шито-крито: бери лиш і борися з тероризмом (в масштабах району, звісно ж, і сусідніх реґіонів - з якими було укладено відповідну угоду про співпрацю в цій сфері); якого тепер і в принципі бути не дуже-то й може, бо ж знають тєрорісти! - так просто тепер робити свої чорні справи під покровом ночі не вийде: бо дехто в цей холодний дощовитий час не спить - а дбає про національну безпеку. і - готовий в будь-який момент дати відсіч ворогові!
але от перше чергування, друге, третє… прахтіка, знаєте, вносить свої корективи: отут зібралися на нараду і вирішили раціоналізувати графік тренувань, а наступного дня ефективніше розподілили обов’язки між бійцями;
і так потрошки-потрошки мали змогу переконатися на власному досвіді, шо з самого початку - не так вже й гладенько все було зорганізовано; і невідомо ще чим скінчився би смертний двобій між темними силами і хлопцями валерія петровича в той непевний час становлення і зростання служби загалом і підрозділу зокрема.

зовсім інша справа - тепер! кожен знає свої обов’язки і навчений бездоганно їх виконувати; хлопці втягнулися в бойовий режим повної готовності…