тут можна було би сказати, що зібралися “кращі з кращих”, що проводиться “безпрецедентна акція”, що всім присутнім неймовірно пощастило брати участь в такому неймовірному заході; і навіть що тут і зараз твориться історія, реальна історія, а не показушний її варіант.

але нічого подібного звучати тут не могло: бо зібралися люди, які самі творять ілюзію. і які зібралися не для когось, а для самих себе - у вузькому колі.
ніхто ніколи не побачить що тут відбувалося і про що мова йшла, і, відповідно, не почує. то навіщо оці панти “для приїжжих”? всі, як то кажуть, свої - можна говорити вільно: тим більше, шо такої нагоди може вже і не випасти..

- хлопці, набридло це.. - спілкувалися англійською, якою всі володіли на достатньому рівні. - ну от хто як думає: нашо ми цим займаємось?
- гроші
- бабло
- кайф - кинули кілька найближчих присутніх
- кайф? - перепитав ініціатор обговорення в єдиного, хто вказав такий мотив, - не знаю як ти, старий, а я вже багато років від того жодного задоволення не бачу. одне і те саме, всюди: політика, кіно-попса, шмутки, харчі.. все надто просто!
- просто - це легкі гроші, - розсудливо помітив хтось
- так! в тому-то і справа: вони стають надто легкими, це перестає бути цікавим! ти наперед знаєш результат, і який він буде, і коли він буде, і скільки тобі принесе. тобі тих грошей вже на фіг не треба, але ти берешся.. і робиш.. а де мистецтво?
- мистецтво? - хором здивувалися кілька мужиків
- так! де воно?
- а воно взагалі було? - знову хтось зі здоровою логікою влучно розставив акценти.

- ну тоді давайте зробимо.. раз не було..
- шо зробимо?
- мис-те-цтво. а чо би і нє?

Прикольний рекламний ролик Рошен Елеганс - я все думав: а хто це співає? І все ніяк не міг надибати..

А виявляється, це пісенька Mazzy Star - Fade into You, і звучала вона навіть у фільмі Cruel Intentions, ось так.

КАЧАЄМО ПІСЕНЬКУ! Слухаємо і насолоджуємось:)

весела пора дня скінчилася, і петрик, що, чисто по-дитячому, ще хвилину тому безтурботно гасав подвір’ям та грався в різні розвиваючі (і такі захоплюючі!) ігри - на кільцях, на перекладині - тепер виглядав кардинально інакше: смуток, здавалося, заполонив дитяче серце, і ніколи вже йому, судячи з вигляду, мабуть, гратися ось так жваво і не доведеться.
- все одно уроків не минути, - строго сказала мати
хлопчик іще більше насупився - але вже більше так аби “тримати фасон”, бо вже стало зрозуміло: це не той випадок коли мама поступиться його примхам (а поступалася вона приблизно в третині випадків). але ж не можна було демонструвати свою капітуляцію…
для вигляду ще трошки поупирався - і змирився:) але все одно завзяття до занять так і не з’явилося:
- ну чому, мамо? - змінив тактику петрик
- шо “чому”? - хитро примружилася мати: вона прекрасно знала всі його хитрощі
- чому треба вивчати оці різні старі речі, яких вже давно немає..
- тому що це наша історія. і взагалі - як на мене, то дуже цікаво знати чим захоплювалися люди раніше, - повчально промовляла мати ведучи петрика до учбового комунікатора, обладнаного прямо в його кімнаті.
- але ж такого ніхто вже не споживає!
- правильно казати “не слухає” а не “не споживає”, - поправила мама.

петрик трошечки призадумався і, згадавши минулі уроки, подумки погодився з матір’ю.
- крім того, - продовжувала вона, - ще продовжують слухати.
- ну так, - вередував хлопчик, - я слухаю, оксанка слухає - і все, мабуть..
- а от і не вгадав, - терпляче пояснювала мати, - є люди, які захоплюються старовиною, і навіть такі, що присвячують їй усе своє життя. а тобі годинку якусь шкода..

втім, в дитячій голові, мабуть, ця годинка була куди важливіша за якесь міфічне “життя”.. тому петрик важко здихнув, і усівся на своє “робоче” крісло.
- а після ми разом поїмо полуничного морозива, - пообіцяла наостанок мама і посміхнулася.

- чому саме сінєма? - питав деколи маленький керпатий хлопчина
- а чому саме океан блакитний? а, скажімо, не в крапельку?
- ну-у-у-у, - здивовано здіймав догори руді брови хлопчина, мовляв, геть вже за дитину мене держиш, давай, не філонь..
- ну добре, - посміхався доброю посмішкою чоловік, - скажи ТИ тоді, чому саме керпатий хлопчина в зеленому картузі?
це вже крити не було чим, зате було над чим задуматися.

- тобто просто так, для душі? - перепитав все-таки хлопчина
- саме так, саме так, - підтвердив чоловік. - просто так! зовсім не обов’язково має бути “шось”:) ти краще замість питання задавати недолугі піди та прилаштуй плівку.

хлопчина смішно зморщив носа, хутко розвернувся і побіг довжелезним проходом між стільчиками до виходу. згодом нагорі почулося якесь грюкання, порання, бряцання - в результаті чого за деякий час шось засвітилося, завертілося - і почали бігати полотном якісь уривчасто-незрозумілі зображення, що змінювали одне одного з неймовірною швидкістю.
зрештою, картинка стабілізувалася і пішло-поїхало старе-добре чорно-біле кіно - знаєте, таке, де всі-всі чомусь рухаються в надто швидкому темпі і одразу спадає на думку чарлі чаплін.

чоловік примостився зручніше на дерев’яному відкидному кріслі десь в середині порожнісінького кінозалу, і перед початком ще встиг подумати (зі всією властивою йому неквапливістю): “дійсно, а чому все-таки сінєма? і сам не знаю.. але, зрештою, це кльово:) і стильно.. і не якись там кінопалац з підставками під поп-корн та пиво - а справжній старий-добрий кінозал.. ех! розучилися тепер такі робити, розучилися.. нема в них шарму, нема атмосфери.. немає преклоніння перед кіномистецтвом - залишилося тільки споживання”

чого-чого, а геополітики (і політики в цілому) майора мабуть шо не вчили..
навіть в таких локальних масштабах - а воно штука вкрай шкідлива. якшо раніше робив шо хотів і нікому до того діла не було - то тепер якось він…
надто, так би мовити, легалізувався:)
так-так, тонка грань між публічністю та непомітністю для резидента - це те саме лезо бритви якою треба дефілювати і не перехилятися в жоден бік: як будеш надто непомітний, то взагалі викликатиме сумнів твій локальний статус - ти, мовляв, хто такий і шо тут робиш?
а надто публічний - мало свободи дій, надмірна увага до своєї персони..

“клятий петро” - думав майор.
і не дивно: посеред ночі петро якимось не надто тямущим здавався - нічо не розуміє, нічо не бачив, нічо не тямить.
зате на ранок, відий, просвітлення на нього зійшло десь із верхів духовного буття - “з астралу, блядь!”, думав майор.
пішов він і гай давай рятівникові своєму рекляму безкоштовну проводити - цілу піар-кампанію! то майор уже не прийшов посеред ночі і збудив петра, а мало не прилетів на мітлі (в ступі?) чи космічному кораблі

- на чому-чому? - перепитувала глуховата одарка
- на коврі-вертольоті! - переконливо брехав петро. і де в нього фантазії стільки взялося? раніше такого за ним помічено не було..
- а де, кажеш, корову дістав? - не надто вірив павло, але все ж був не проти ще раз послухати такі жваві побрехеньки
- з четвертого ізмєрєнія, точно тобі кажу! а шо, думаєш, хто діставав? - гордовито вип’ячував петро впалі груди. - я! власною персоною! бо каже майор - дєло то непросте, сам не полізу. як не боїшся голову скласти - доставай свою корову. так всьо і було!

десь через два дні майора почали діставати нав’язливі думки… із глибин, так би мовити, підсвідомості шось уперно намагалося прорватися до хворобливої свідомості і шось таки явно сказати - ну, чи просто натякнути.
як буває в таких випадках - воно все крутилося-крутилося, а матеріялізуватися в шось більш-менш чіткоокреслене так і не спромоглося.
як не дивно - самогон якось не надто сприяв проясненню.
тому пішов майор до дани - за кваліфікованою допомогою.

- слухай, ти не поможеш мені з одною проблємою? - таки дійшов якось майор до маєтку теперішньої сільської голови
- я так бачу ти вже собі сам дай боже допоміг..
“телефон…” - подумав чомусь майор, але одразу ж думка кудись подівалася. невідомо куда:)

- та шось не помогає, - поскаржився майор. - а я тут ніяк не пригадаю шось важливе..
- і шо ж це таке важливе в тебе нарісувалося.. - засумнівалася дана
- а от не знаю! забув..

- ну добре.. - професіонал, вочевидь, брався до справи. - почнем з чаю. крепкого такого..
а чай і не забарився - якось воно завжди в неї швиденько так получалося..

- тепер, - скомандувала дана, - давай пригадуй шо там у тебе. медитувати вмієш?
- медитувати?
- ясно. ну тоді просто постарайся якось розслабитись, чи шо.. ну і думай про шо думається - не напрягай голову, і так, бачу, слаба..
- угу, - кивнув майор і заглибився в якісь такі свої думки.

майор ще з розвідшколи знав: усе козирно бути не може…
а ще знав - явного завжди менше, ніж всього вкупі. отак.

легалізація пройшла успішно, дана командувала селом і так захопилася шо навіть зазіхала на “сіре кардинальство” стосовно сусідніх громад (де головували не такі харизматичні лідери).
загалом - все було в повному ажурі. якби не клята легалізація…

з ментальної точки зору - через неї постійно боліла голова, спостерігалися провали в пам’яті і ще багато “хорошого”.
“і чо вакцину було не взяти” - все банував майор в моменти просвітлення. вакцина - це така чудова штука, яка дозволяє насолоджуватися усіма радощами життя без згубних наслідків для організму, іншими словами - можна бухати, бухати і бухати.. а печінка і всьо решта - в нормі!
ну а з формальної точки зору - у майора ж і робота яка-не-яка була.. і її треба було таки робити. ну, хоч зрідка - але все ж!

а скільки не бухай - в петра, на жаль, корова не повернеться. а як її шукати?
вуглицеві аналізи проводити кожної волосинки на місці злочину? відбитки пальців (копит?) шукати, відтиски зубів? перечитувати конан-дойля і переймати передовий досвід?

ех, сюди б кілька іграшок.. - замріявся якось майор.. є такі файні штучки у цивілізованих народів - і аналізатори простору, і ментосканери, і моделіянти-реконструктори..

Бачимо, шо Мекаль слухає “на роботі”:)

У мене теж до треків увійдуть самі радіостанції.
Взагалі, я хотів би слухати radioone.com.ua, але в мене швидкість мережі трошки недотягує(

Тому - слухаю радіостанції от із цього списку:

1. FM Blues

2. Music The 80’s Channel

3. Music The 90’s Channel

4. Jazz Excursion Radio

5. Християнська естрада на Порталі “Град Божий”, Мережа Біблійного мовлення, Стильне Радіо Шансон, Хороше радіо Шансон

Ну от десь так:)

Приєднуємось, розповідаємо хто шо слухає!

Плюс - беріть участь в естафетах і також потрапите до Блогорідера:))))))))))))))

ось так: за якусь там мить життя йшло явно вгору - намічалися розваги, цікава і змістовна служба, старі-добрі звичні речі, заклади, світи..
а тепер - усе пропало..

поряд шось гучно гримнуло, засвітилося - і десь в півметри заввишки матеріялізувався папірець в клітинку, де можна було розібрати:
“нелегел третього рангу, із повноваженнями КП-46587. присвоєно ХХ ХХ ХХХХ за місцевим часом“, і - дата і підпис.

“раз нелегал, - подумав майор, - значить, треба легалізуватися”
на тому й порішив - пішов до діда василя, шо в стодолі влаштував шось на кшталт шинку (грала музіка, стояло кілька власноруч змайстрованих столиків, подавали самогон та пиво, ще в асортименті були цигарки та “шо баба приготувала сьогодні” в меню).
зайшов майор до зали - всі і позамовкали. окинув присутніх підозрілим поглядом, затримався трошечки довше на дідові василеві, кивнув головою на найвигіднішого столика - звідти кілька бахурів і щезло, як вітром поздувало.
ну і василь усе зрозумів: файної самогонки подав, з іншого бутля ніж усім наливає, та й варенички (сьогоднішні!), і сметанки.. - усьо як в райцентрі, анітрошечки не гірше.

сів майор, випив файно, потім іще випив, і ще - ну і, нарешті, закусив навіть.
і, як водиться, позабув чого взагалі прийшов - основний, знаєте, інстинкт.. ніхто не застрахований:) і пішло-поїхало: вже за якусь годину усі дружно пили за якісь невідомі нікому крім майора планетарні системи, військово-космішні підрозділи, різні політичні утворення з дивними назвами..
зрештою, майор справедливо розсудив (звісно, вголос:)) ), шо, мовляв, шо він загубив в тих богом забутих світах, і нашо йому отой прагрєс коли ДУША БОЛИТЬ!

“так, - думав собі майор дорогою до резиденції сільського голови, - швиденько заходжу, ліквідую ворогів і рапортую полканові про успішне завершення місії. потім - залетіти на бе-ікс 385 розважитись як синалежить: залити в душу по перше число, в маракуйську сауну відпаритись…”

ну, дійти до резиденції - то справа не мудрена: а далі шо робити?
тим більше якшо ніякої резиденції і близько не видко: знай собі чисте поле, лісочок.. посеред галявини кілька корів мирно пасуться і знай хвостами від мух відмахуються.
почухав майор потилицю, покрутився туди-сюди галявиною - і шо робити?
пішов до фельдшерки за півлітрою. “а гарна таки штука, - думав дорогою, - самогон.. це ж скільки бабла можна зрізати! есклюзіва, блін! взяти тут задешево цистерну і пригнати на той же бе-ікс 385…” - прокинулася в майорі комерційна жилка, нічо не вдієш..

приходить до дани, дзвонить у хфіртку, а вже вдома і цікавиться - чи, бува, не знає вона де сільрада подівалася? і дача службова голови сільського?
вона не знає куди сільради подівалися, але ади первачок - вже бутіль накапав, а деґустувати, мовляв, якось наодинці неспідручно..

віддеґустували файно - майор і повідав їй сувору правду про дальні края. нє-нє, не про ті шо за селом знаходяться, і навіть не ті шо в сусідньому районі - а про такі, знаєш.. шо треба космосом до них летіти. і шо лікаріу там не треба - є така машинка шо залазиш усередину, вона всьо дивиться, каже шо не то і якшо хош то прямо тут виправляє.

дивиться майор навкруги та думає: “а звідки я знаю шо то космішний корабель?”.. а з іншого боку - “ну а шо то ще може бути??”
і дійсно - шо ще може світитися різними лямпочками, бути дивним на дотик та якось незрозуміло гудіти? стопудово - тільки якась кімнатка (чи як воно там зветься…) на космішному кораблі.
а тут ще пропадає десь шмат стіни (яким макаром???) і з’являється “на порозі” шось незрозуміле - наче комбайн якись з ногами: таке саме здоровенне і металеве. лиш колір не яскраво-червоний, а якись також непонятний.

виштрик майор ногоу вперед, коцнув залізяку кілька разів файно - та і розсипалася на катрани.
“повоюємо!” - оптимістично подумав майор як уздрів шо не таке воно й страшне як в “чужому-1,2,3,4″.
а тут - ще одна така байда, але вже трохи інакша, з іншого боку явилася перед ясні очі (верніше, перед ясну потилицю - ну але хто ж так каже..). і на неї знайшлася в майора управа: пірнув під одну з “кінцівок”, гримнув ребром долоні по якісь сіруватій ділянці - штукенція і замерехтіла шо твоя гірлянда на новий рік.
приготувався було ще гостей стрічати - а тут голос невідомо звідки: ти шо, майор, геть йобу дав чи шо.. - ображено якось прозвучало.
призадумався майор на предмет ідентифікації голосу - шось нічо путящого на розум не прийшло.
а той знай собі продовжує:
- майор, ну шо за діла..
- ти мені скажи шо за діла! і шо це взагалі за конзерва..

а тут бляшанка шо майор її другою порішив голос подала:
- та не помнить він ні хуя..
- хм.. - явно стурбованим показався голос. - ну ти подумай, майор, звідки ти знав конструкцію мєханізмів аби так легко їх з ладу вивести?

Микиту, хоч і покійного, треба було брати до оперативної розробки. Бо це така штука, пам”ятав майор іще з школи міліції, що є всеоб”ємлючою та такою, що не має жодних просторових та часових обмежень.
Отже, оперативна розробка!
майор дістав здоровенну шкільну дошку, почепив на стіну рідної стодолі (яка, слід зауважити, так ніколи за призначенням і не використовувалася: худоби в оперативника не було, відповідно, й сіна не треба було, рівно як і січкарні та ще багатьох незамінних по господарству речей), не знайшовши крейди дістав десь шмат вапна - і почав плянувати.

таким чином, - продовжував свої роздуми майор, оперативна розробка - має бути ОПЕРАТИВНОЮ! чудово: намалював на дошці з лівого боку здоровенного прямокутника і в середині написав “оперативність”.
а ще, - міркував він, - розробка має бути… хм… розробленистою, чи як то нещастя назвати?… майор так і не спромігся написати дивакувати слово в іще одного прямокутника, тому просто присвоїв йому кодову назву “2″.
потім від одного і другого прямокутничка провів кривуваті стрілочки до такого собі спільного овалу, де містився цілий список:
- родичі
- сусіди
- співробітники (розподілялися на “начальники”, “підлеглі”, “колеги”)
- спів-бухарікі (від них ішли стрілочки до усіх попередніх категорій)
- курви (також ішло багато стрілочок в різні боки)
- ішні контакти (такий ось досить-таки інтригуючий останній пункт виявився…)

почав, як то водиться, спочатку: а родичів у микити виявилося аж двоє: баба настя (всі знали шо дурна на голову і геть не памлятає шо то є ніч а шо то є день) та якись там троюрідний вуйко - але той ще в середині дев”яностих подався на заробітки до одеси та й не повернувся.
шо поробиш: оперативни розробка є оперативна розробка.. пішов до баби насті.

Сьогодні знову ЗОВСІМ інша погода… Всю ніч ішов сніг - і там, де вчора було болото, сьогодні сніг. І взагалі, снігу навалило ого-го:)

Це десь із середини траси знято. Хотів на самому верху сфоткати обстановку - але там взагалі вийшла би біла фотка: все зливається, нічого не видко на кілька метрів попереду…
Завірюха, страшенний вітер - практично доводилося напомацки (реально в такій обстановці жодної орієнтації в просторі: можеш стояти на місці і просто впасти кудись тільки через те, що не бачиш лінії горизонту і не розумієш де верх, де низ, і взагалі де твоя рівновага:) )
Ну а як доїхав туди де щось видко - так зразу сфоткав. Але це - зранку. Потім реально трошечки прояснилося, і навіть наверху стало видно куди їдеш.

Зранку було так досить спокійно.. а з обіду почалося - снігопад, нічо не видко на трасі і все що си належить в таких випадках (вітер, холод тощо).

Сніг - гірший за вчорашній: дуже “важкий”, мокрий..
Але це таке - каталка вийшла козирною))

Ну а оце я приблизно так виглядаю на лижній трасі

- ну як? приємно бути вдома? - глузував майор.
- ага. смішно. - тупо розглядала дана місце де колись тусувала її хата, надбана нелегкою працею та деякими зловживаннями службовим становищем.
тепер тут росла дуже навіть симпатична берізка - прямо на місці кухні:)
а взагалі - природа, вона завжди гарна, тут не посперечаєшся. але коли в тебе була хата, а потім приходиш - а замість неї та сама хвалена природа..
як не крути, а якось некозирно.

- може, не по фен-шую стояла? - припустив майор.
та лиш зашпурила в нього по кілька середньої потужності блискавок з кожного ока і далі повернулася до свого колишнього будиночку.
встигла за увесь цей час звикнути до нього, обжити.. скільки спогадів, скільки всього вкладено в нього - і на тобі маєш.
“хоч би кавоварка залишилася” - подумала дана і навіть копирснула носком кросівка “адідас” якогось особливо підозрілого на її погляд горбичка, мовляв, може вона десь там заникалася, кавоварка?
та реальність - штука жорстока: тільки розворушила мурашника, зі здоровенними червоними муряхами - які не забарилися полізти під джинси і розсіятися там в броунівському порядку.
насилу витрусила…
- ну а ти чо шкіришся, - до майора, - де твоя хата стояла взагалі і не знайдеш)
- чого ж не знайду? у мене там ще було закопано.. на чорний день..
зустрілися поглядами, і прекрасно зрозуміли одне одного: треба піти подивитися чи, бува, не збереглося те “на чорний день”.

- слава богу, хоч цю не спиздили, - киває майор на кобилу, шо саме з натугою тягла під горбичок славнозвісного москвіча.
- ага, - не задумуючись, просто на автоматі погодився павло.
а дід макар, хоч і геть не поділяв позитивізму з приводу такої експлуатації його тварини, сидів мовчки - йому залишалося тільки шпурляти блискавки з-під довгих сивих бровей на “кляту залізяку”: з майором не посперечаєшся.. той на розправу швидкий.

- ну шо, петре, - коли вже закривалася брама стодолі за нещасною автівкою, мовив майор. - всьо зроблю аби покарати підарасів. так і знай.
обернувся - і пішов геть, вести свою оперативно-розшукову роботу. а для цього, як відомо, потрібно думати. аби думати - відповідно, мізки.
от майор і попрямував свої оперативно-розшукові стопи туди, де вони водилися: себто до медпункту.

там працювала легендарна і дивовижна дана (чи дануся - для своїх), шо славилася на довколішні села своїм професіоналізмом та “талантом від бога”.
власне, назвати її якимось таким аж фельдшером не можна.. в повному сенсі цього слова. але, зважаючи на те, шо в сусідньому селі лікарював вишневський (ніякий не нащадок, і не родич, і взагалі - ніхто для відомого науковця-лікаря) - який був глухий на обидва вуха, мало того - майже нічо не бачив, і взагалі позабував де в людини які органи знаходяться (якшо і знав колись..); а на всі недуги приписував єдине, шо допомогало йому - “українську з перцем”. варіювали тільки дози - залежно від складності захворювання та ще якихось лиш йому, грішному, відомих параметрів.
а в сусідньому з іншого боку селі - тримала свою лікарську практику катерина миколаївна. і не те шоби вона була некомпетентна, чи ще шось таке - але вона була взагалі-то ветеринаром. і по своїй спеціальності, до її честі варто зауважити, була таки дуже гарним фахівцем.
і взагалі - любила катерина миколаївна тварин.. ну а люди - то є люди: як шось не то то направляла до районної поліклініки, хоч і знала шо то надто далеко, крім того - районна поліклініка також не могла похвалитися персоналом…
тож і звідти, і звідти всі - по фірах, по санях (якшо взимку), і до дани.
відповідно - мала вона і шану від людей, і постійну клієнтуру, і - досить непогані засоби до існування.

В продовження посту про мобільний інтернет:)

Так-от, така справа: в коментах пан ajgor підказав, шо через діджус можна не тільки сидіти в мережі таким варварським чином як 4 гривні за мегабайт вдень та 0,75 копійок за мегабайт вночі з дванадцятої до восьмої ранку.

Дізнався, шо є така послуга як Мобільний Інтернет XL - а на сайті діджуса про неї нічого не було (посилання, як бачимо, веде на сайт київстара)

А тут - як емтеешний “гіпер.нет”: знімає 5 гривень на добу якшо заходиш в мережу в цей день (а якшо не заходиш - то ніхто нічого з тебе не здирає), а потім - по 5 копійок за кожен мегабайт.

По-моєму, цей варіант таки козирніший.

Плюс - там же, в коментарях, звучала теза, що тут інтернет і швидший…

Так-ось! Таки швидший:

При тому, що в попередньому випадку, нагадаю, показники були:

Ось такі…

Погодьтесь, значно скромніші:)

Короче кажучи - це я зараз тестую цей Мобільний Інтернет XL і поки шо мені подобається те, шо я бачу:)
Звісно - це “похідний” варіант і все таке, але - все ж шось! При тому, шо київстар має покриття практично всюди…

- ну шо? - все ще злився петро, - бачиш тепер?
майор, почуваючись дещо винним перед чоловіком, не став встрявати в словесну перепалку, сказав шось про “розберемося”, чи то “хуйня якась”, чи ще шось подібне та абсолютно аналогічне за змістом.
- не було такого при союзі… - знов заладив своє павло. - от я помню як ще в бригаді працював.. порядок був! а здОрово як усе було - натурпродукт! тепер - хімія одна, як в тій пісні.. екологія, блядь!
- боюся, шо екологія тут ні до чого, - призадумавшись над тим шо ж це за “екологія” та чи не вдарив фейсом до багнюки цією своєю реплікою, визначив майор.

- а хто тоді? - не вщухав павло.
та дійсно: доведи шо ти не верблюд, як то кажуть.
ну але і екологію ту нещасну до відповідальності не притягнеш, і по писку їй не даш, і корову назад не забереш - а це автоматично робило її, екологію, абсолютно неприйнятним підозрюваним для майора: він усе ж звик отримувати насолоду від роботи, хай і в цьому забутому богом краю географії.

як раптом - петро придивився до краю лісу, до якого якраз підходила дорога шо йде попри його обору, і закляк:
- дивіться, хлопці, пасе нас звідтіля якась паскуда!
- тихо ти! - ймив його майор за плечі і повернув до себе фацою, - бачу, давно бачу. не паліть кантору, хлопці, заре ми їх іймемо..
- так цей.. далеко ж.. - засумнівався павло.
- петро!
- га? - вийшов той із секундного ступора,
- в тебе ж москвіч є! - нагадався майор. - давай заводь, та подамося в погоню

Мекаль запросив - пишу свої:)

1. Нід фор спід-5.
Наступні версії у мене на машині не йдуть, а попередні просто так чомусь не пробував:) але грав я в неї виключно в розділі там де ти ніби-то претендуєш на посаду випробувача заводу “порше”, самі гонки всякі - якось мені не подобалися.
Пройшов, звісно, до самого кінця:)

2. Стар-крафт.
Шо тут скажеш - класіка. Хто в нього не грав?

3. Дельта-форс.
Файно стреляло колись це діло:) так, грався трохи

4. Діабло-2.
Оце козирна іграшка, нічо не скажеш - поперла як має бути:) правда, шось чекав-чекав на продовження чи шось дуже схоже на це і так шось і не дождався (або просто нічо про це не знаю)

5. Артмані.
Це не іграшка така - це прога така, яка допомагає зробити гру більш змістовною та приємною:))))

Ну от і все - це лиш п’ять не тому шо так називається ініціатива, а це все у шо я грав (за виключенням, можливо, якоїсь маленької флеш-іграшки).
Ще додам, шо ні в шо не грав уже, мабуть, більше кількох років..

А ще - шо ЗАПРОШУЮ АБСОЛЮТНО ВСІХ ДОЛУЧИТИСЯ ДО ІНІЦІАТИВИ, незважаючи на те, що нікого конкретного ніби запрошувати (як часто заведено у флеш-мобах) не буду.
З одного боку - так, ти запрошуєш когось і майже напевне знаєш, шо людина долучиться якшо має можливість. А з іншого - когось завжди або забуваєш, або просто виглядає якось так, шо обмежуєш ініціативу своїх послідовувачів:)

Короче, будемо перевіряти принцип дії цього механізму на практиці, і подивимося в якому випадку більше люди підтримують - хоча чисто ментально отак мені приємніше.. тобто звертатися абсолютно до всіх без вийнятку і запросити поділитися таємною інформацією про себе.

Отже, повторюся - ЗАПРОШУЮ АБСОЛЮТНО ВСІХ ДОЛУЧИТИСЯ ДО ІНІЦІАТИВИ та розповісти про свої “5 улюблених іграшок”.